Стих на тему (охорона природи рідного краю) по украинскому языку пожалуйста найдите!

(см. также мой ответ http://otvet.mail.ru/question/58318090/ )

Ліна Костенко

Ще назва є, а річки вже немає.
Усохли верби, вижовкли рови, і дика качка тоскно обминає рудиментарні залишки багви.
І тільки степ, спека, спека,
І озерявин проблиски скупі.
І той у небі зморений лелека,
і те гніздо лелече на стовпі. Куди ти ділась річенько? Воскресни! У берегів потріскались вуста. Барвистих лук не знають твої весни,
І світить спека ребрами моста.
Стоять мости над мертвими річками
Лелека зробить декілька кругів.
Очерети із чорними свічками
Ідуть уздовж колишніх берегів..

....

Казкова країна добра і краси

Олександр Пархоменко

Тату, ти знаєш, чого мені треба?
Чистого дощику з чистого неба.
Треба і чути, й бачити літом.
Як заливається жайвір над житом,
Як підпадьомкають в мідній пшениці
Досвід ком - тихим перепелиці.
Треба, в лісі для лиса ї лося
Місця хоч трохи знайшлося,
Треба ще рибок малих і великих
В чистих-пречистих озерах і ріках.
Треба, щоб я по морському купанню
Не обмивавсь од мазуту у ванні,
Треба сніданків і треба обідів,
Тільки, будь ласка без жодних нуклідів.
Треба виходить не так вже й багато,
Люди, чи важко про все це подбати?

....

Ти думаєш, деревам не болить?
Валентин Бичко
Ти думаєш, деревам не болить?
Ти думаєш, в дерев немає серця?
Та чую я - з корінь до верховіть –
Мій любий клен так жалібно трясеться...
Ну, заспокойсь! Ти рану вже промив.
Ще пройде дощ, і стане тобі краще!..
... Ішов хлопчина тут і гілку одломив.
Таке ледащо, сам не знає нащо...
До себе вабить лісова краса,
Дерева небо прихиляють низько.
Радіє все ...Але я бачив сам,
Як ліс ридав, як плакали берізки.
Від сліз беріз так солодко було
тим сокопивцям, що не знають жалю,
Що позабувши про добро і зло,
Ножа встромляють в кору наче жало.
Комусь повужчав шлях - і на пролом!
Від лісу вже відрізано окраєць.
Машини йдуть, неначе бурелом...
Держись, дубки, тікай, сороко й заєць!
Ти, хлопче мій, із лісом подружи,
За дихання своє віддячуй.
Залиш отут, в казковості стежин,
В цій дивині, ти погляд свій гарячий.
Трудом тяжким посаджено колись...
Тепер тут медозбір - і повні чаша!
Ти шапку скинь і низько поклонись,
Бо ліс - це світлий храм. Святиня наша.
Пливуть ліси... За ними ген степи...
Ти в лісі задарма не зріж ялину.
Природа скрізь одна. Гляди не наступи
Ні на чебрець, ні на гнучку билинку.
Твої онуки тут гулятимуть навкруг,
Хай пройдуть і твоїм щасливим слідом.
Хай їх ласкає ліс, хай їх голубить луг,
Збережені навік дбайливим дідом!

....

В Червону книгу ми занесли
Світ неповторний та чудесний,
Що поступово вмирає,
Давно рятунку в нас благає.
Невже в майбутньому на світі
Не будуть зеленіти віти –
Верби, берізки, горобини
І диво-дівчини калини.
Невже ми більше не побачим,
Як біля річки верби плачуть,
Як розцвітають на майданах
Високі красені каштани.
Ми всі господарі природи,
Тож збережемо її вроду.

На хуторі
«Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть ...»
Т. Г. Шевченко
Опустіла на хуторі хата,
Де садок був — лиш дикі кущі.
Вже давно перестали літати
Й не гудуть, як гуділи хрущі.
Не шумлять, як колись, під горою
У безлюдній зажурі гаї,
Із давен не співають весною
Серцю рідні усім солов'ї.
Й не вечеря сім'я коло хати,
Леміші заржавіли плугів.
До худоби не йде більше мати
За парним молоком у той хлів ...
Опустіла на хуторі хата.
І зійшлися з кінцями кінці?
Бо під стріхою від хімікатів
Не цвірінькають вже горобці.

Одягаймо землю, люди!
П. Тичині
Одягаймо Землю, люди,
Щоб вбрання було красиве —
Хай ростуть нові споруди
І буяють хлібні ниви.
Красень колос у цвітінні
Придає снаги до праці ...
Голубій же, небо синє,
Усміхайся, зоре, пранці.
Щоб Земля була одвічно
Наймудріша в мирнім злеті
І мелодії ліричні
Виграваймо ж на кларнеті.
Одягаймо Землю, люди,
Хай вбрання її рясніше!
Та й у кожного у грудях
Буде серце найдобріше.