вірш генріха гейне на українській мові

Моїй матері
Я звик високо голову держати,
Бо маю честь і мужність без догани;
Хай сам король мені у вічі гляне, —
Не опущу я їх, кохана мати.

Але тобі наважуся сказати:
Хоч дух у мене гордий, нездоланний,
Та біля тебе непокора тане,
Бо звик тебе, святу, я шанувати.

Моя душа подолана твоєю
Високою, прекрасною душею,
І в небеса я лину разом з нею.

І каюсь я за вчинки, що смутили
Твоє високе серце, серце миле,
Що так мене усе життя любило!

Гонець

Вставай, сідлай свого коня,
Подайся, джуро мій,
В Дунканів замок крізь ліси
I крізь поля мерщій!

На стайні жди, покіль тебе
Стайничий не спітка.
"Яка, - спитай, - заручена
Дунканова дочка? "

Коли чорнява, скаже він, -
Одразу знати дай.
Коли білява, скаже він, -
Не дуже поспішай.

Піди та майстрові скажи,
Щоб він мотузку сплів.
Повільно їдь, а привезеш -
Віддай мені без слів.
+++
Хотів би я в слово єдине
Вмістити всю думу смутну,
Віддать його вільному вітру -
Нехай би одніс вдалину.

Нехай би печаль в отім слові
До тебе моя попливла,
Щоб ти її кожну хвилину
Почути, кохана, могла.

I навіть, коли серед ночі
Заплющиш ти очі ясні,
I тут щоб знайшло моє слово
Тебе у найглибшому сні.
+++
Кохає дівчину хлопець,
А в дівчини інший є;
Той інший кохає іншу
I з нею до шлюбу стає.

I дівчина з горя заміж
За першого стрічного йде.
Карається й тужить хлопець
I щастя вже не жде.

Стара ця байка чи казка,
А все завжди нова:
Як станеться з ким - надвоє
Серце тому розбива.