Mail.RuПочтаМой МирОдноклассникиИгрыЗнакомстваНовостиПоискВсе проекты

Твір-мініатюра на тему: " Заповіт Шевченка нашим сучасникам"

Ученик (166), на голосовании 1 год назад
Голосование за лучший ответ
"Заповіт" Великого Кобзаря — це один з найпоетичніших маніфестів гуманізму в українській із світовій літературі. "Заповіт" можна вважати програмовим твором Тараса Григоровича Шевченка. Цей вірш — неповторний поетичний заповіт, у небагатьох рядках якого Кобзар звертається до сучасників та прийдешніх поколінь. Шевченко мріє про те, щоб рідний народ згадував його "незлим, тихим словом".Поет сподівається, що з плином часу його ім'я й творчість не забудуться. Розмірковуючи про долю Батьківщини, Шевченко ніби забуває суто особистий мотив смерті, який ми бачимо у перших рядках "Заповіту".Смерть більш не лякає поета. Кобзар мріє про ті часи, коли води Дніпра понесуть у "синє море кров ворожу".Тоді поет згоден покинути землю й полинути до Бога. Степова могила — це нерукотворний пам'ятник. Таким самим пам'ятником є творчий доробок Кобзаря. Але в "Заповіті" поет взагалі не дає оцінки своїй творчості,своїй особистості.Він цілком захоплений долею України — сучасної,майбутньої,вічної. Найважливіше побажання нащадкам — це порвати кайдани, які одвіку стримували розвиток нації.В останніх строках звучить прямий заклик до збройного повстання, через яке українці нарешті виборють собі жадану волю. "Заповіт" — прекрасний емоційний твір, в якому поет виклав свій заповіт нащадкам, тобто і нам з вами. Про що ж він мріяв? Я ще дужче захоплююсь силою духу та красою душі Тараса Шевченка, коли розумію, що більше за власну долю йому боліла доля Батьківщини, така позиція варта того, щоб назвати його національним поетом-проро-ком. Як ми бачимо із "Заповіту", понад усе Шевченко хотів бачити свою країну вільною та незалежною, хотів добробуту і щастя своїм нащадкам, прагнув бачити Україну рівною серед інших світових держав. І нам, нащадкам Великого Кобзаря, яким, власне, і було адресовано "Заповіт", варто замислитися, чи виконали ми волю поета? Мені дуже прикро, що сам Шевченко не побачив свою Батьківщину незалежною (ми знаємо також, що він не дожив до скасування кріпацтва, адже побачити простий народ вільним також було його мрією) . Незалежність України, після стількох років і навіть сторіч боротьби та помилок, нарешті здобута. І це — найважливіша, як на мене, подія за всю історію існування нашої держави. Але ж поет прагнув не тільки декларації незалежності, але й духу свободи в нашій країні, справедливості та щастя. Незважаючи на фактичну незалежність нашої держави, на жаль, нас і досі переслідує безпідставний, а тому ще більш прикрий, комплекс якоїсь національної меншовартості. Тобто люди, що географічно живуть в Україні, українці за походженням, не вважають себе такими. Як на мене, це якийсь історичний парадокс. Уявімо на хвилинку, що вся інформація про людину зберігається в певній анкеті. Коли б десь у "небесній канцелярії" складали питання до такої анкети, туди, безумовно, ввели б графу "національність". Бо національна приналежність людини — не формальність, а риса, яка зумовлює її мислення, вдачу, життєві принципи. Ця графа, так би мовити, є "обов'язковою для заповнення", але більшість людей не просто вважають себе приналежними до іншого народу (питання національних меншин — окреме питання, але цілком нормально, що в нашій країні мешкають інші народи, підтримуючи свою власну культуру, зрозуміло, що вони не вважають себе українцями, бо ними не є), велика частина українців живе без певної національної приналежності, вони ніби поза часом і простором, поза історичним і національним контекстом. Мені здається, це чи не найприкріше у наш час.. . Ось чому, напевно, ми ще не виконали заповіту Тараса Шевченка.
Похожие вопросы